Кто говорит что твёрдо встал
смотри, не упади!
кто Божью истину познал
держись его пути!
***
Когда по жизни я иду,
надеясь на себя
и думаю- не упаду,
но гибну без Тебя.
Упала я ещё сильней-
\\\"Прости,прости меня!\\\"
покроешь милостью своей:
\\\"Испачкалось,дитя\\\"
Я слышу все слова Твои,
когда Тебя держусь
\\\"Прости меня,Господь,прости!\\\"-
я снова повторюсь
\\\"Я рассчитаться не могу,
богатства нет со мной
я в неоплаченном долгу
стою перед Тобой\"
\\\"Как мне Тебя благодарить
хочу Господь понять?\\\"
-\\\"Смиренно сердце приклонить
и жизнь свою отдать\\\"
В ответ не знаю что сказать
\\\"Я предала Тебя
За это мало бы распять,
а Ты простил меня!\\\"
С Тобой слилась, я не своя
Ты сердце заменил
по сути мёртвую меня
Собою оживил!
Меня,упавшую нашёл
так сильно возлюбил,
что за меня на крест пошёл
и кровь свою пролил!
Хотя я знаю что в пыли,
в Твоих глазах-чиста
искуплена ценой крови
распятого Христа!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Светочка,прекрасное послание народу Божьему,вдохновенное,полное оптимизма,надежды,веры в то,кто мы,и что Иисус завоевал для нас на кресте!целую пиши,радуй нас и Отца!Наташа
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
